Скачать из Windows Phone Store
a a a a a a a

Сестри Глінські: дівчата у великому бізнесі

Текст: Пойманова Алина, 13 ноября 5183

Ліза та Таня Глінські добре відомі завдяки своєму кондитерському дому «GL», в якому вони розвивають освітні проекти, викладаючи кондитерське мистецтво, та займаються видавництвом авторських кулінарних книжок. Також, ви мабуть знайомі з Лізою ще з телевізійного шоу «МайстерШеф», де вона була спочатку в ролі учасниці, а потім вже й судді. Тим не менш, вони все одно залишаються тендітними дівчатами, напрочуд сильними та мудрими, що стійко тримаються в такому непростому та жорсткому світі бізнесу. Ми зустрілись з ними за філіжанкою кави в столичному ресторані Alaska, аби дізнатися більше про їхній надзвичайний тандем, про злети, падіння й важкі часи, та про те, як важливо не боятися змін.

«Про пошуки себе та не своє життя»

— Лізо, чому ви покинули перспективну посаду в компанії Shiseido та звернулися до кулінарії?

— Мабуть, років з двадцяти я прислухаюся до себе і так приходжу до розуміння того, що мені дійсно подобається. Коли мені подобалося співати — я співала, подобалось малювати — я малювала. Але до участі в проекті «МайстерШеф» у мене було відчуття, що я проживаю не своє життя. Я не можу сказати, що в мене немає побоювань, але я ніколи не боялася ступити в прірву нового. Мені здавалося, що гірше ніж є — не буде, до того ж, завжди можна повернутися до точки початку. Кожну свою роботу я намагаюся робити сумлінно, тому мене завжди чекають і в музичній школі, і в компанії Shiseido ще довго чекали. Але відчуття «не моєї» справи не покидало.

«Я не можу сказати, що в мене немає побоювань, але я ніколи не боялася ступити в прірву нового».

— Що стало поштовхом до реальних кроків в цьому напрямку?

— Я і раніше цікавилася кулінарією, знала, що непогано готую, бачила, що іншим це подобається. Навіть дізнавалася, скільки коштує навчання, замислювалася над тим, що мені 28, і доведеться ще 5-6 років витратити на отримання спеціалізованої освіти. Це багато. Тоді я думала одразу піти працювати до ресторану, аби пришвидшити процес. Та все склалося інакше — я просто побачила стрічку «Джулі та Джулія», а в ній — паризьку Le Cordon Bleu, і одразу відчула, що це моя школа. Часто в моєму житті бувають моменти, коли мені потрібна якась підказка, і я точно знаю, що прокинувшись в ранці, або переходячи дорогу, я одного дня обов’язково її отримаю. Цей фільм і був тією підказкою.

«Я твердо зрозуміла, що хочу вчитися у Le Cordon Bleu, і колись обов’язково там вчитимуся».

— Ви одразу вдалися до втілення цього бажання?

— Ні, ціна мене просто шокувала — 33 тисячі євро! Але я не поставила хрест на своїй мрії. Десь глибоко всередині я була впевнена, що рано чи пізно, я там опинюсь. На якийсь час я лишила цю ідею «перетравлюватись». Та якось увімкнула телевізор рівно на рекламі проекту «МайстерШеф» і почула про головний приз — навчання у Le Cordon Bleu. В голові промайнуло: «О, так це ж моя школа! На мене ж там чекають!».

«Деякі люди бояться навіть впустити в свою голову занадто сміливу на їхній погляд думку, а я не боюся, я її приймаю».

Різні боки неповторного тандему

— Ви з Тетяною дуже різні, як це відбивається на роботі та стосунках?

— Тетяна має більш конструктивний склад розуму, вона реагує на все дуже швидко. Доки я займаюсь творчими процесами і генерую ідеї, вона вже знає як втілити в життя і зробити з них успішні реальні проекти, мені здається, що вона завжди чітко має план з чого починати і в якому напрямку рухатися далі. В нашому проекті ми виконуємо зовсім різні задачі, завдяки цьому ми не перетинаємось. Коли ми почали працювати разом, ми домовились: що б між нами не трапилось, ми ніколи не сваримося, завжди знаходимо компроміси та пам’ятаємо, що рідні. Саме такий підхід та різний склад допомагає нам буди одним цілим, але складеним з двох різних половинок, які ніби доповнюють одна одну, такий собі пазл.

«Коли ми почали працювати разом ми домовились, що б між нами не трапилось, ми ніколи не сваримося, завжди знаходимо компроміси та пам’ятаємо, що рідні.».

Про стосунки сестер та «шоколадну фабрику»

— Тетяно, як з самого початку складалися ваші стосунки з сестрою?

— У нас різниця в сім років, ми зростали разом, і скільки я себе пам’ятаю, Ліза завжди була для мене прикладом. Якщо вона йшла до музичної школи, то і я туди за нею тяглася. Це були голодні 90-ті роки, ми переїхали до Криму (Алупка), але щоночі ми літали на «шоколадну фабрику». Ось, як це відбувалося: ми сідали на величезні пухові подушки, з вікна відкривався краєвид на море з місячною доріжкою. І Ліза казала, що ось там, у місячному сяйві знаходиться «шоколадна фабрика». Казала, що я політаю вночі, навіть принесу з собою цукерки звідти, але на ранок нічого не згадаю. На ті гроші, що мама давала Лізі до школи, вона купувала мені цукерки і зранку ховала під подушку. Я у діда Мороза так не вірила.

«Ліза робила все, аби продовжити і наситити моє дитинство».

— Тетяно, чи розлучались ви з Лізою на довгий строк?

— Так, я взагалі поїхала навчатися до Харкова, мене не було п’ять років і бачились ми лише по два рази на рік. А Ліза на той час була одружена і жила в Алупці. Потім ми по черзі переїхали до Києва. Я займалася розвитком кар’єри у відомій французькій компанії в медичній галузі, мене все влаштовувало — розвиток, можливості росту. Наші з Лізою стосунки стали дійсно близькими, коли вона пішла до проекту «МайстерШеф». Я бачила, наскільки їй там морально важко, тож намагалася якомога частіше до неї їздити.

«Коли Ліза поїхала навчатися до Франції, я не розділила її думку про те, що варто вкласти гроші в освіту та піти за своєю мрією. Але зараз я розумію, наскільки вірним було це рішення. І її приклад надихнув мене, як і тисячі людей, та навчив завжди прислухатись до себе».

Le Cordon Bleu до та після

— Лізо, тож як воно було — втілити свою мрію?

— Це були дуже змішані відчуття. З одного боку, мені було неймовірно важко в незнайомій країні, без володіння мовою та з дуже обмеженим бюджетом. Але все перекривалося тим, що я щодня усвідомлювала, що живу в одному з найкрасивіших міст у світі, навчаюся у школі, до якої мріють потрапити тисячі людей. Кожного дня я відчувала себе щасливою, вбираючи в себе енергію буквально з паризького повітря, надихаючись та посміхаючись перехожим, я раділа навіть дощовій погоді.

— Лізо, як далі розвивалася ваша кар’єра кондитера?

— Коли я повернулася, мені запропонували провести мій перший майстер-клас. Я дуже хвилювалася, тому що у нас не було досвіду у викладанні кондитерської майстерності, але все ж таки наважилася спробувати. Бажання передавати знання, навички, вміння та розвивати кондитерську майстерність було сильніше за страх. А згодом зворотна реакція аудиторії та ось цей надзвичайний зв’язок з кожним, палаючі очі… я зрозуміла, що потрібна людям, а вони потрібні мені.

«З того часу було проведено сотні моїх майстер-класів по всій Україні та за її межами. Я так і не змогла зупинитись.».

— Тетяно, а ви ж працювали повний день — як вам вдавалося поєднувати організацію та роботу?

— Так, Ліза запропонувала схему, за якою ми мали вдвох їздити на майстер-класи лише у вихідні. Вона розповіла про всі деталі, а я спробувала зібрати групу самостійно в соціальних мережах. Мені вдалося зробити це доволі швидко, ми сіли на потяг, приїхали до Одеси та провели захід. За ті вихідні я заробила суму, яку на своїй роботі могла отримати лише за місяць. Я провела якийсь час в скаженому режимі — залишала машину на вокзалі, їхала з Лізою, поверталася — та одразу рушала на роботу. Через два місяці я прийшла до Лізи з валізою і сказала, що буду в неї жити, і запропонувала розвивати напрямок з майстер-класами. Потім було ще багато цікавого, наприклад, досвід видання першої книги, але то окрема історія.

Що за солодощі полюбляє та може порадити Ліза Глінська

— Лізо, у нас є традиційне питання: як авторитетний спеціаліст з солодощів, що ви самі можете купувати в магазині та що можете порадити іншим?

— Хіба що чорний справжній шоколад. Його легко ідентифікувати – варто лише подивитися на склад – що в ньому міститься. На першому місці серед інгредієнтів завжди вказують те, чого в продукті більше. В чорному шоколаді це має бути какао терте, потім какао-масло, цукор та лецитин – все! Я нещодавно вирішила пошукати в маркеті шоколад, і навіть на упаковках з надписами «супер-чорний», «супер-натуральний», в першу чергу в інгредієнтах вказувався цукор, а так не має бути. Тож після півгодинних пошуків я знайшла лише швейцарський та один німецький шоколад з відповідним складом. Молочний та білий шоколад я не їм, і нікому не раджу, адже там суцільний цукор.

Слідкуйте за нашими новинами, адже зовсім скоро вийде друга частина великого інтерв'ю з сестрами Глинськими, де вони розкажуть про свої найяскравіші епік-фейли та події, які будь-кого могли б привести у відчай, але не цих двох мужніх та водночас тендітних жінок.

Фото: Світлана Росієць

Хочеш бути в курсі всіх подій? Підписуйся на наш Telegram і дізнавайся першим про найцікавіші івенти улюбленого міста!

Про музику, хліб та міжнародний Кубок: цільнозернове інтерв’ю з Денисом Суховієм Плануємо вихідні: куди піти в Києві 16-17 листопада
На данном Веб-сайте используются файлы cookie. Продолжая пользоваться ресурсом, вы соглашаетесь с условиями Политики обработки персональных данных.