Скачать из Windows Phone Store
a a a a a a a

Сестри Глінські: дівчата у великому бізнесі. Частина 2

Текст: Пойманова Алина, 20 ноября 974

Як ми і обіцяли, прийшов час для другої частини великого інтерв’ю з сестрами Глінськими. Ліза та Тетяна вже розповіли Relax.ua про свої стосунки, про те, як воно — іти за великою мрією та бути тендітною жінкою у світі бізнесу. З цього матеріалу ви дізнаєтеся про їхній власний досвід видання книг, про граблі, на які не варто наступати, та про те, заради чого хочеться жити і працювати.

Лізо, як ви дійшли до ідеї з виїзними майстер-класами?

— Спочатку ми планували давати майстер-класи лише у Києві. Але згодом зрозуміли, що ця схема невірна, адже наша цільова аудиторія — це зовсім не кондитери. Це звичайні люди, мамочки з дітьми, які не можуть залишити сім’ю та вирушити в інше місто на навчання. Значить, ми маємо приїхати до них. На той момент існували тільки стаціонарні школи та лише у Києві, а ми стали першими, хто запропонував так звану «школу на колесах», і наразі працюємо в одинадцяти регіонах України.

«Ми закуповували близько 200 кілограмів різноманітного інвентарю, форм, комбайнів, інгредієнтів, які возили з собою та збирали зі всього цього наче кубик Рубіка повноцінну навчальну школу».

Тетяно, організація — це ж ваша парафія. Як ви знаходили локації?

— Ми зрозуміли, що в регіонах є великий попит на майстер-класи, у людей є бажання, але там немає приміщень. Тож я вирішила поїхати та знайти їх. Ліза на той час займалася підготовкою до участі у Чемпіонаті світу з кондитерської майстерності «Mondial Des Arts Sucres», а я почала їздити по регіонах та займатись організацією. Я знаходила майданчики, що більш менш нам підходили, наприклад, технікуми харчових технологій та тому подібне. Потім домовлялася з постачальниками обладнання — їм це також було до душі.

Це все дуже важкий графік і великі навантаження. Тетяно, чи доводилось чимось жертвувати заради цього?

— Зараз ми багато від чого відмовляємося, щось делегуємо, щось переносимо. Два роки ми працювали абсолютно без вихідних. Навіть коли звільнялося трохи часу, і друзі чи знайомі кликали кудись піти розвіятися, я розуміла, що можу зараз сісти попрацювати, виконати такий-то план і це дасть мені такий-то результат — і віддавала цьому перевагу.

«Це було щось на кшталт зречення від людського».

Лізо, як ви витримували такий графік?

— Звісно, що це дуже складно. Я дійшла такого стану, коли ми якось зранку сиділи пили каву, і в мене просто лилися сльози. Я сказала Тані: «Якщо ми зараз не зупинимось, я просто піду кудись до лісу». А у нас на той момент було заплановано заходів на два місяці вперед. Вона все відмінила і ми полетіли до Японії, Еміратів, Франції. Так ми мандрували світом, жили тиждень в одному місці, тиждень в іншому.

«Зараз ми так захопилися подорожами, що вже встигли побувати вдвох у 25 країнах. З того часу, з нашої першої мандрівки, ми почали себе заохочувати таким чином».

Лізо, а як зараз справляєтеся зі стресами та перевтомою окрім подорожей?

— Я впевнена, що навколо людини існує енергетичне поле. І коли біля тебе забагато людей, воно руйнується і потребує відновлення. Раніше мені було необхідно три дні, аби відновитися. Зараз я роблю це швидше, всього за декілька годин. А ще є у мене є така особливість, я після майстер-класів йду вночі до супермаркету, коли там немає людей, беру візок і починаю туди закидати все підряд. Я закидаю, Таня викладає назад. Така собі медитація.

Лізо, розкажіть, як починався процес видання першої книги з кондитерської майстерності «От простого к сложному с Лизой Глинской»?

— Коли я навчалася у Парижі, я зрозуміла, що хочу видати свою книгу, в якій розповім про всі тонкощі, деталі та нюанси, поділюся всім тим, що знаю, всім, чого мені самій колись так не вистачало. Так я протягом якогось часу виношувала цю ідею, опрацьовувала рецепти, більшість з яких — авторські. І, коли все було зібране, я зрозуміла, що мені потрібен фудфотограф. На той період робота професіонала була неймовірно дорогою. В той момент на майстер-класах я працювала з Дмитром, який був ще нікому не відомим фотографом. І якось я жалілася йому, що не можу знайти людину для зйомки книги, та почула у відповідь: «Давай знімати разом, я готовий».

«Ми працювали над фото більш ніж 6 місяців практично кожного дня, відсіяли більше 25 000 кадрів, з яких до книги потрапило понад 2 500. Коли текст та зображення були готові, я передала матеріали Тані, і вона далі займалася виданням книги».

А чому ви взагалі вирішили займатись виданням самостійно?

— Коли книга була лише на стадії розробки, я вже в різних інтерв’ю казала про те, що хочу її видати. І ось, коли ми працювали над зйомкою, мені зателефонували і запропонували її видати. Раніше я не знала, як це робиться. Мені сказали, що в них вже готова «начинка», вони самі зроблять обкладинку, мені залишиться лише дати коментарі та приїхати на фотосесію. Свою справу ми ніколи не називаємо бізнесом. Все, що ми робимо виходить щиро, від душі, це те, що дійсно потрібно кожному. Ми цінуємо якість у всьому, від візуального виконання до змістового. Тому, звісно, ми відмовились від такої пропозиції. Та й на той момент бюджет, витрачений нами, був у сотні разів вище, ніж той гонорар, що нам запропонували.

«Тоді я зрозуміла, що ні моя книга, ні жодний буклет так не видаватиметься. Я маю відповідати за кожне слово, яке публікується під моїм ім’ям».

Тетяно, а у вас же не було досвіду, як ви впоралися з таким завданням? З чого починали?

— Я дійсно ніколи не стикалася з виданням книг, але Ліза настільки впевнено казала, що я впораюсь, що я відчувала міцну віру у свої сили і те, що я на правильному шляху. В цей момент доводилось багато читати, вивчати процеси офсетного друку, я старалася зрозуміти всі тонкощі та нюанси, намагалася довіритися своїй інтуїції, яка вела мене правильним шляхом. Я відвідувала книгарні, дивилася, що є на полицях, потім дізнавалася, що є у зарубіжній літературі. Зрештою я зрозуміла: того, що ми у підсумку хочемо бачити — ще немає в принципі, ні за змістом, ні за подачею матеріалу, ні за об’ємом, якістю, ціновою політикою.

«Ми намагалися знайти інвесторів для видання книги, але дуже важко було пояснити потенційну прибутковість, адже такої ніши навіть не було, ми жадали її зайняти».

Але ж ви не опустили руки, це не в ваших принципах?

— Звісно що ні. Якось я натикнулася в інтернеті на майстер-клас «Як видати книгу». Я туди пішла. Якесь видавництво організувало буквально квартирник, на якому було всього 15 слухачів. Нам покроково розповіли про всі етапи видання книги дуже детально. Я склала для себе план і почала його втілювати. Перша спроба, коли ми звернулися до доволі відомої типографії, виявилася фатальною, ми ледь не втратили 400 000 гривень, які вже сплатили, але це окрема історія. На щастя, нам все ж таки повернули цю суму і ми звернулися до іншої типографії. Потім в процесі видання ми стикалися зі складнощами дизайну, кольорокорекції фотографій, верстки. Проте це дозволило зрозуміти всі тонкощі та пройти майстер-клас на власному досвіді, що допомогло у виданні наших наступних книг.

«Ми наступили на всі граблі, на які можна було наступити, але отримали безцінний досвід».

Тетяно, а як ви збиралися продавати книгу?

Спочатку ми розглядали лише книгарні. Але коли ми приходили і пропонували нашу книгу, на нас дивилися як на дивних, питали, хто така Ліза Глінська. Потім я спробувала звернутися до дилерів, але вони забирають аж 30% і ще частину забирає книгарня, тож це також був не варіант. І я подумала, що краще зробити знижку 50% на книжку вартістю у 1 500 гривень і ми все одно залишимось у плюсі. Тому продаж ми зосередили тільки на своїх соціальних мережах та сайті, а також, на виставках та майстер-класах.

«Зараз книжкові інтернет-магазини самі нам телефонують і пропонують співпрацю на наших умовах».

То як же було організовано перший продаж?

— Коли ми розмістили інформацію про книгу в соцмережах, ми зіткнулися з агресивною реакцією. Це був 2015 рік і 1 500 гривень як для книги — це було багато. Тож я сказала Лізі, що ми маємо організувати захід, на який мало б прийти якомога більше наших підписників, щоб вони там купляли книгу і фотографувалися з нею. Ми обрали галерею «М 17» у 300 квадратних метрів, завісили стіни величезними плакатами з фотографіями з книги. В ній міститься дуже багато мотиваційних посилів і нам було важливо, аби люди спіймали цю енергетичну хвилю. І нам це вдалося.

«Нам так хотілося поділитися зі всіма цією подією, що ми організували справжнє свято, день народження нашої першої книги».

Лізо, в чому ще була фішка заходу?

— Я приготувала 3 500 тістечок макарон, наварила 100 літрів лимонаду, ми замовили музикантів, зробили торгівельні точки. Але авантюра полягала у тому, що у нас не було грошей аби розрахуватись. Ніхто не знав, скільки дійсно людей прийде. І ми сподівались, що все ж таки, буде достатньо відвідувачів, аби ми віддали ввечері 250 000 гривень — рівно стільки коштувала презентація. І нам це вдалося.

«Вразило те, що люди приходили з відкритими серцями, вони щиро раділи за нас, приносили чудові квіти, плакали разом з нами від щастя. Атмосфера була неймовірною, вишикувались довжелезні черги бажаючих отримати автограф, обійняти, сфотографуватись, привітати».

І як після цього пішов продаж?

— Нам вдалося те, чого ми так прагнули. Після цієї презентації якщо десь з’являвся коментар про те, що треба бути божевільним, аби платити такі гроші за книжку, на нього відповідало одразу 4-5 людей з коментарями на кшталт «А ви її в руках тримали, ви взагалі розумієте, про що кажете? Це ж шедевр!». Перші три місяці ми продавали по 60 книжок на день. І ще їм додало цінності те, що перші 6 000 примірників продавалися з моїм підписом. І це був не якийсь коротенький підпис, я сиділа і виписувала ціле полотно.

«Ми продали свій перший тираж у 3 000 примірників приблизно за чотири місяці».

І що, все це лише через соцмережі?

— Так! Зараз у нас вже є сайт, але ми визначили, що саме через сторінки у соціальних мережах ми маємо 95% продажу. Людям цікаве спілкування, їм цікаво, що у тебе в житті робиться, а все інше — просто супутнє. Але ця книга — вона допомагає людям розкритися, знайти щось своє. У нас на майстер-класі була ситуація, коли приїхала жінка, і з порогу розплакалася, запитала, чи можна мене обійняти, привезла купу подарунків. Коли ми поцікавилися, що трапилось, вона сказала, що я змінила її життя. Виявляється, вона вийшла на пенсію і у неї не було грошей, а донька з-за кордону надіслала їй у подарунок сертифікат на мій майстер-клас. Вона навчилася там готувати якісь 3 торти і почала їх продавати у себе в невеличкому містечку. І її життя повністю перевернулося.

«В неї тепер є своя невеличка справа, вона і відчуває себе зовсім інакше. От заради таких історій і хочеться жити, хочеться працювати далі».

Мабуть, це вас найбільше надихає?

— Іноді мені здається, що кондитерська майстерність — це лише провідник, що дозволяє бути ближче до людей. Багато з тих, хто приходить до нас, кардинально міняють своє життя, починають вірити у свої сили та йдуть на зустріч своїй мрії. Завдяки цьому кожного дня ми розуміємо, що життя не проходить даремно, ми надихаємо людей, а вони окриляють нас.

Фото: Світлана Росієць

Хочеш бути в курсі всіх подій? Підписуйся на наш Telegram і дізнавайся першим про найцікавіші івенти улюбленого міста!

Свято наближається: де в Києві провести корпоратив Новий рік НЕ вдома: шукаємо вечірки в закладах Києва
На данном Веб-сайте используются файлы cookie. Продолжая пользоваться ресурсом, вы соглашаетесь с условиями Политики обработки персональных данных.